- 1. З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
- 2. Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
- 3. І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
- 4. Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
- 5. Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
- 6. То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
- 7. Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
- 8. Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
- 9. Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
- 10. А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
- 11. Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
- 12. Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
- 13. О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
- 14. Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
- 15. Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
- 16. Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
- 17. Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
- 18. Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
- 19. Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
- 20. Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
- 21. Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;
- 22. Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.
Ничего нет для сопоставления.
