- 1. Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...
- 2. Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
- 3. так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...
- 4. Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...
- 5. Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...
- 6. А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...
- 7. Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...
- 8. Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...
- 9. Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,
- 10. не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...
- 11. Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:
- 12. Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?
- 13. Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,
- 14. то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...
- 15. І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.
- 16. Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...
- 17. Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?
- 18. Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...
- 19. Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
- 20. Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?
- 21. І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...
Ничего нет для сопоставления.
