Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі І. Хоменка > Старий Завіт > Книга Іова > Глава 24

Глава 24

1. «Чому Всемогутній не затаїв часи, | а ті, що його знають, днів його не бачать?
2. Безбожники пересувають межі, | отару й чабана займають.
3. Відводять осла в сиротини, | беруть у заклад вола вдовиці.
4. Убогі поступаються з дороги, | усі пригноблені в краю мусять від них ховатись.
5. Мов дикі осли в пустині, | вони виходять на роботу, | шукаючи запопадливо їжі, а ввечорі - немає дітям хліба.
6. Жнуть на чужому полі, | виноград грішника збирають.
7. Голі вони ночують, без одежі, | не мають чим накритись, коли холодно.
8. В горах на дощі мокнуть, | за браком сховку туляться до скелі!
9. Сиріт від грудей відривають, | беруть у заклад дитину в бідних.
10. Голі блукають, без одежі, | і голодні зносять снопи.
11. Вичавлюють між мурами олію, | спраглі, топчуть виноград у точилі.
12. З міста чути людей стогін, | душа смертельно поранених кличе на допомогу, | та Бог не чує їхньої молитви!
13. Є поміж ними й вороги світла, | які шляхів його не знають, | стежками його не простують.
14. Удосвіта стає убивник, | убиває бідного й сіромаху, | вночі бродить злодюга.
15. Око перелюбця пильнує, коли смеркне. | Він думає: Ніхто мене не бачить, | і кладе собі на вид запинало.
16. В пітьмі підкопують домівки, | а вдень замикаються, | не знають світла.
17. Тінь смерти то для всіх них ранок; | коли ж він зійде, жах їх огортає.
18. Вони від дня втікають; | маєтність їх на землі проклята, | в їх виноградниках не завертає виноградар.
19. Посуха й спека пожирає сніжну воду - | так грішника Шеол хапає.
20. Утроба, що його родила, його забуває, | черва собі солодко ним пасеться, | не згадується більше його ім'я; | так кривда, неначе деревина, ломиться.
21. Він чинив зло безплідній, що не родить; | він не чинив добра вдовиці!
22. Та той силою своєю хапає дужих, | встає, і він життя непевний.
23. Забезпечує його й дає опору, | та Господні очі за його путями стежать.
24. Вони ледь-ледь піднесуться, - і вже в'януть, | немов зірвана мальвія, | немов головки колосків зів'ялих.
25. А як воно не так, то хто мене спростує, | на ніщо оберне мою мову?»