- 1. «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
- 2. Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.
- 3. З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати - пустка та пустиня.
- 4. Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку - це хліб їхній.
- 5. Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.
- 6. Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.
- 7. Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.
- 8. Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!
- 9. І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!
- 10. Вони гидують мною, тікають геть від мене, | не стримуються мені плювати в вічі.
- 11. Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, | то вони розгнуздуються передо мною.
- 12. Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.
- 13. Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
- 14. Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.
- 15. Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.
- 16. І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.
- 17. Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.
- 18. Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
- 19. кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.
- 20. Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю - та ти до мене уваги не прихиляєш.
- 21. Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.
- 22. Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.
- 23. Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.
- 24. Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.
- 25. Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
- 26. Я сподівався щастя - і прийшло лихо; | я чекав світла - і наступила пітьма!
- 27. Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.
- 28. Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.
- 29. Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.
- 30. Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.
- 31. Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»
Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі І. Хоменка > Старий Завіт > Книга Іова > Глава 30
