- 1. Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.
- 2. Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?
- 3. Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
- 4. Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
- 5. Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,
- 6. Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,
- 7. Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?
- 8. Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, - й ти губиш мене?
- 9. Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
- 10. Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром.
- 11. Скірою й тїлом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене,
- 12. Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?
- 13. Але й те скривав ти в серцї свойму, - я знаю, що се й було в тебе (на думцї), -
- 14. Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари.
- 15. Горе менї, коли я провинив! а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою;
- 16. Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.
- 17. Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене.
- 18. І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нїчиє око;
- 19. Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матїрнього живота перенесений був у гріб.
- 20. Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,
- 21. Покіль пійду - й не вернусь - в країну темряви й тїнї смертньої,
- 22. В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.
Ничего нет для сопоставления.
