- 1. Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:
- 2. «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?
- 3. Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.
- 4. Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.
- 5. Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!
- 6. Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність?
- 7. Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?
- 8. Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.
- 9. Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають.
- 10. Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.
- 11. Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.
- 12. І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,
- 13. серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.
- 14. Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,
- 15. і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.
- 16. Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:
- 17. Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?
- 18. Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,
- 19. оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.
- 20. Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.
- 21. Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»
Ничего нет для сопоставления.
