- 1. «Чоловік, що родиться від жінки, | віком короткий і тривоги повний.
- 2. Зростає, немов квітка, і в'яне, | і біжить тінню без упинку!
- 3. І на такого відкриваєш твої очі, | тягнеш на суд із собою?
- 4. Хто з нечистого може зробити чисте? | Ніхто!
- 5. Коли йому дні визначені, | число місяців його тобі відоме, | ти викреслив йому межу, якої він не переступить,
- 6. то відверни від нього твої очі, залиш його, | покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.
- 7. І дерево має надію; | воно, хоч зрубане, ще відродиться, | і пагінці його рости не перестануть.
- 8. Навіть як його корінь у землі постарівся, | і пень його у ґрунті струхлявів,
- 9. але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє | і поросте галуззям, наче молоденьке.
- 10. А людина вмирає і лежить бездушна; | людина йде на той світ, - і де вона?
- 11. Води зникають з моря, | ріки стають сухими, сохнуть;
- 12. отак людина ляже і не встане; | покіль не щезнуть небеса, - не пробудиться, | не підведеться від сну свого.
- 13. Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, | укрив мене, поки перейде гнів твій, | призначив мені строк -потім згадати про мене!
- 14. Коли хтось умре, хіба оживе знову? | Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.
- 15. Ти кликнув би, і я тобі відповів би, | ти прагнув би діла рук твоїх.
- 16. Замість, як нині, рахувати мої кроки, | ти не вважав би більше на гріх мій!
- 17. І запечатаний у торбинці був би мій переступ, | мою провину ти перекреслив би!
- 18. Та ба! Як гора падає, валиться, | і скеля зо свого місця сходить,
- 19. води каміння витирають, | злива змиває з землі порох, | так ти чоловіка надію нищиш.
- 20. Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, | змінюєш вид його і відсилаєш.
- 21. Чи в честі його діти, він не знає, | чи в ганьбі, він не помічає.
- 22. Він тільки відчуває біль свого тіла, | і його душа над ним самим ридає.»
Ничего нет для сопоставления.
