- 1. Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.
- 2. Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.
- 3. Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
- 4. Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.
- 5. Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
- 6. Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
- 7. Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.
- 8. Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!
- 9. У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.
- 10. Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.
- 11. Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,
- 12. З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.
- 13. Зрили стежку мою, все з'уміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.
- 14. Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.
- 15. Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.
- 16. А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.
- 17. Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.
- 18. Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.
- 19. Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.
- 20. Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, - стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.
- 21. Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.
- 22. Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.
- 23. О, я знаю, що ти примчиш мене 'д смертї, до дому, де збіраються всї живучі.
- 24. Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?
- 25. А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними?
- 26. А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.
- 27. Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене.
- 28. Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу.
- 29. Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.
- 30. Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару.
- 31. І цитра моя голосить, і сопілка ридає.
Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі П. Куліша та І. Пулюя > Старий Завіт > Йов > Глава 30
